Такого висновку дійшов Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи № 748/1972/19.

У цьому кримінальному провадженні засуджений стверджував, що місцевий суд не розглянув його клопотання про відмову від захисника за призначенням, який не надавав йому належної правової допомоги.

З матеріалів провадження видно, що зі стадії досудового розслідування для захисту засудженого, який є громадянином Республіки Грузія, було залучено захисника за призначенням. Під час судового розгляду в місцевому суді засуджений заявив клопотання про відмову від цього захисника та просив залучити іншого за рахунок держави. Засуджений не мав наміру самостійно залучити іншого захисника за договором, тому суд відмовив у задоволенні клопотання з посиланням на положення ч. 3 ст. 54 КПК України. Апеляційний суд, не встановивши в матеріалах справи обставин, які б указували на неналежне виконання захисником обов’язків, не вбачав підстав вважати, що було порушено право засудженого на відмову від захисника.

Верховний Суд погодився з наведеними висновками судів попередніх інстанцій і вказав, що право особи на заміну захисника, передбачене ст. 54 КПК України, не поширюється на зміст права на безоплатну вторинну правову допомогу, де особа не обирає собі захисника, а отримує захист, гарантований державою та за державні кошти. Під час реалізації цієї державної гарантії особа позбавлена можливості вільно обирати собі захисника, оскільки на підставі ст. 49 КПК України захисник такій особі призначається за постановою слідчого / прокурора або ухвалою судді чи суду. Як було встановлено судами, захисник здійснював захист засудженого з початкових етапів кримінального провадження, брав участь у слідчих діях, знайомився з матеріалами справи, під час судового провадження та перегляду вироку місцевого суду апеляційним судом заявляв процесуальні клопотання, брав активну участь у дослідженні судом доказів, висловлював заперечення щодо їх допустимості й належності, виступав у судових дебатах, обґрунтовуючи позицію захисту щодо пред’явленого обвинувачення. ККС ВС зазначив, що оскільки відмова засудженого від захисника ґрунтувалася лише на його особистих мотивах, не пов’язаних з неналежним забезпеченням захисту, то в цьому конкретному випадку немає підстав вважати порушеним його право на захист унаслідок неприйняття судом такої відмови від захисника.

Постанова ККС ВС від 21 листопада 2024 року у справі № 748/1972/19 (провадження № 51-2540км24) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/123338371.

Верховний Суд