Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

КАС ВС залишив в силі рішення Восьмого ААС, яким військовослужбовця звільнено з військової служби через сімейні обставини у зв’язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком

06 березня 2025, 11:58

За результатами касаційного перегляду справи № 380/16966/24 колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду погодилася з висновком Восьмого апеляційного адміністративного суду, що в контексті Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» поняття «відсутність» охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов’язки з догляду через об’єктивні обставини (перебування в полоні, відбування покарання, здійснення військової служби тощо). Військова служба є такою обставиною, що унеможливлює фактичне здійснення догляду, оскільки військовослужбовці, з огляду на службові обов’язки, не можуть вільно розпоряджатися своїм місцеперебуванням, часом та виконувати функції, несумісні з проходженням військової служби.

Короткий виклад обставин справи

26 червня 2024 року позивач звернувся до відповідача із рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби у запас у зв’язку із необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком, особою з інвалідністю І групи, на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 3 частини п’ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» (далі – Закон № 2232-XII). Разом з зазначеним рапортом позивачем було подано докази для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за батьком з інвалідністю I групи та відсутності інших членів сім’ї першого чи другого ступеня споріднення його батька, які б могли здійснювати такий догляд. Серед вказаних доказів були документи, які підтверджували, що єдиними родичами першого ступеня споріднення, які могли б здійснювати догляд за батьком є його два сини, які обоє проходять військову службу, а також заява батька, з якої убачається, що цією заявою він підтверджує, що із числа військовозобов’язаних членів його сім’ї першого ступеня споріднення для свого утримання (догляду) заявник обирає свого сина, який є позивачем по даній справі.

Відповідачем листом від 10 липня 2024 року надано відповідь позивачу, в якій зазначено, що необхідна умова для звільнення з військової служби в запас за сімейними обставинами не доведена. Тому правових підстав для звільнення з військової служби на даний час немає.

Вважаючи протиправною відмову відповідача у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п’ятої статті 26 Закону № 2232-XII, позивач звернувся до суду із позовом.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2025 року позов задоволено частково.

З рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач не погодився та звернувся у Верховний Суд з касаційною скаргою.

Висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду

Відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII, військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім’ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім’ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я.

Зі змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

– відсутність інших членів сім’ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

– інші члени сім’ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я.

Таким чином «відсутність інших членів сім’ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім’ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об’єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2122-IX.

В контексті Закону № 2232-XII поняття «відсутність» охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов’язки з догляду через об’єктивні обставини (перебування в полоні, відбування покарання, здійснення військової служби тощо). Військова служба є такою обставиною, що унеможливлює фактичне здійснення догляду, оскільки військовослужбовці, з огляду на службові обов’язки, не можуть вільно розпоряджатися своїм місцеперебуванням, часом та виконувати функції, несумісні з проходженням військової служби.

У цьому випадку, хоча формально існує інший член сім’ї першого ступеня споріднення (брат позивача), його неможливість здійснювати догляд за батьком через проходження військової служби є не лише об’єктивною підставою, що унеможливлює виконання такого обов’язку, а й фактичним підтвердженням відсутності іншої особи, спроможної забезпечити необхідний догляд.

Проходження військової служби накладає на військовослужбовця суворі обмеження щодо свободи пересування та виконання будь-яких додаткових обов’язків, не пов’язаних із військовою діяльністю. Відтак сама його фізична присутність в Україні не свідчить про можливість здійснення догляду за непрацездатним членом сім’ї.

З огляду на це, проходження військової служби братом позивача не може бути достатньою підставою для відмови у звільненні іншого військовослужбовця, оскільки такий член сім’ї не може взяти на себе фактичну опіку і здійснювати необхідний догляд.

Звільнення одного з військовослужбовців для забезпечення належного догляду за особою з інвалідністю I групи у цьому випадку є правомірним також з точки зору дотримання принципів соціальної справедливості та гарантій соціального захисту.

Отже, відмова у звільненні позивача за наявності в нього обов’язку щодо догляду за особою з інвалідністю та відсутністю іншої особи, спроможної реально забезпечити необхідний догляд особі з інвалідністю в ситуації, що склалася, суперечить принципам: державних гарантій соціального захисту (стаття 46 Конституції України); недопущення перешкод у реалізації прав людини (стаття 21 Конституції України); пріоритетності прав осіб з інвалідністю на отримання належного догляду (Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»).

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку, що неможливість здійснення постійного догляду з боку брата позивача, який проходить військову службу, в цьому випадку є істотною підставою для застосування зазначеної норми закону щодо можливості звільнення позивача з військової служби.

Постанова КАС ВС від 27 лютого 2025 року у справі № 380/16966/24 доступна за цим покликанням - https://reyestr.court.gov.ua/Review/125483405